Світова соєва війна розпочалася одразу після того, як на полях Північної та Південної Америки почали висівати ГМ­сорти цієї культури. Бої й битви в рамках цього протистояння відбуваються на полях, у ЗМІ, в головах споживачів та аграріїв. Представники одного табору кажуть, що потрібно за будь­яку ціну нагодувати людство, інші стверджують, що ця ціна буде зависокою.

Тарас Опанасенко

ГМ­ілюзія

За різними оцінками, в Україні ГМ­сорти висівають на 30­70% соєвих площ. І це при тому, що жодного з них немає в Державному реєстрі сортів, отже, живе в тіні, а точніше, перебуває поза законом. Дрібні фермери, які грішать цим найбільше, кажуть, що в такий спосіб вони у півтора­два рази підвищують маржинальність культури, заощаджуючи на догляді й захисті, мовляв, держава не підтримує, от бідолашні й вимушені…

Консультант з агрономічних технологій та органічного виробництва консультаційної служби «Агроаргумент» Микола Биков стверджує, що це небезпечна ілюзія, позаяк сертифікована соя може дати врожай у 1,5­2 рази вищий, та ще й реалізувати її можна куди дорожче. Мало того, ГМ­вироб­ництво шкодить традиційному, забруднюючи чисті партії під час зберігання на елеваторах, транспортування, перевалювання та інших процедур.

Ці постулати важко сприймаються на слух, але швидше входять у свідомість аграріїв через ринкові механізми. Чимало елеваторів, які належать великим виробникам, перестали прий­мати ГМ­сою. А тому дедалі більше аграріїв почали від неї відмовлятися та шукати шляхів запровад­ження технології вирощування сертифікованої. Про це, зокрема, свідчив аншлаг на Дні соєвого поля, який проходив на демополях компанії «Астарта» у Вінницькій області. Господарі, а також організатори заходу, фахівці асоціації «Дунайська соя» продемонстрували гостям повний набір інструментів для традиційного вирощування: сорти, обробіток ґрунту, захист, живлення, збирання.

Компанія «Астарта» має у своєму складі потужний дослідницький підрозділ – «Астарта­Селект», який очолює Тарас Опанасенко. Площі дослідних посівів становлять близько 400 га, з них 200 у Вінницькій області, решта – в Полтавській. Лише на полігоні в селі Кушелівка Вінницької області, де проходив День поля, міститься 3 тисячі експериментальних ділянок, на яких закладено 100 варіантів досліджень щодо ефективності сортів і гібридів, засобів захисту й систем живлення. Щороку на випробування беруться близько 60 сортів, з яких для промислового виробництва залишається не більше п’яти – лише після того, як сорт покаже добрі результати на площах не менше 500 га, він рекомендується для поширення в Україні. Загалом, площі насіннєвих посівів «Астарти» становлять 7500 га, з них 3500 – під озимою пшеницею, 4000 га – під соєю. Компанія щороку виробляє 30 тис. т насіння.

Вчися слухати поле

Аграрій, котрий придбав насіння, може запозичити й ощадливу технологію «Астарти», й досвід запровад­ження точного землеробства, й гнучкі підходи в застосуванні систем обробітку залежно від ґрунтово­кліматичних умов. Наприклад, сільгосппідприємство ім. О. Довженка, що входить до складу агрохолдинга та господарює в умовах Полтавщини, вже понад 25 років працює за безполицевою технологією. У західних регіонах, де вирощують цукрові буряки, – інші технології. «У нас немає уніфікованої системи обробітку ґрунту, – розповідає в. о. директора із сільськогосподарського виробництва агропромхолдингу «Астарта­Київ» Вадим Скрипник. – Системи живлення також залежать від умов конкретного поля. На цьому соєвому полі ми дали по 100 кг КАС перед сівбою. Насіння обробляємо сухими та вологими інокулянтами залежно від терміну сівби, захист більш­менш одноманітний. Маємо повний набір сучасних технічних інструментів таких брендів, як John Deere, CASE IH, Lemken, Kinze, Great Plains, Horsch та ін.».

Вадим Скрипник

– Наскільки глибоко занурилися в точне землеробство?

– Неможливо опанувати повністю те, що повсякчас розвивається, – пояснює фахівець. – У нас є сівалки та розкидачі, обладнані диференційованим висівом і розкиданням добрив, тому можемо виконувати ці заходи залежно від стану полів, складаємо карти посіву, внесення та врожайності. Я повсякчас спілкуюся з друзями з інших агрокомпаній, які також займаються цією справою: хтось просунувся далі в одній сфері, хтось – в іншій, ділимося досвідом, одразу корегуємо свої інноваційні програми. Доволі тонкою, складною та напрочуд відповідальною є операція відбору зразків. Квадрат забору залежить від площі поля: якщо вона становить 20 га, то два зразки – малувато, якщо 400 га – 40 зразків забагато, тобто для кожного поля – своя сітка. Є поля, на яких представлені чотири типи ґрунту. Ми намагаємося їх ідентифікувати, аналіз робимо на NPK, гумус, кислотність. Якщо виникають якісь нестандартні умови, наприклад, п’ять років поспіль знижується врожайність, в такому разі робимо аналізи на важкі метали, на забруднення пестицидами. Щороку охоплюємо цією роботою приблизно третину площ агрохолдинга – 80 тис. га.

– Чи великі інвестиції потрібні для впровадження цих технологій?

Олександр Мірненко

– Ми підрахували, що слід щороку вкладати близько $10  млн. Поки що витрачаємо половину цієї суми, оскільки в нас немає самоцілі за рік­два впровадити весь можливий комплекс точного землеробства. Дуже високою є ціна помилки, бо те, що нині є технологічною «бомбою», завтра може застаріти, врешті­решт до цього не готові наші люди. Якщо в американських фермерів на сівалках немає маркерів уже років 15, то наш тракторист, котрий працює на сучасному посівному комплексі, де стоять системи паралельного водіння вартістю $15 тис., все одно використовуватиме про всяк випадок маркер: а раптом сигнал пропаде чи супутник упаде. Людина, яка сидить за кермом трактора, забезпечує кінцевий результат, і якщо вона не готова відмовитися від маркера та сісти за монітор, її слід навчити або замінити. У нас є практично все, що з’являється на ринку, ми його тестуємо й поступово впроваджуємо, тобто рухаємося еволюційно. Бо революції – нехороша штука.

– Чи відчули якийсь ефект від точного землеробства?

– За останніх п’ять років домоглися економії прямих витрат близько 20%. І все це завдяки інформації, бо насправді вона найцінніша: якщо ти нею володієш, можеш ухвалити рішення, яке ґрунтується на правильному розумінні потреби поля. Колись мій викладач Анатолій Бикін говорив: «Ти приходиш на поле, стаєш на коліна, прикладаєш вухо до землі, й вона розповідає, що їй треба. Опісля береш рослинку, яка тобі каже: хочу фосфору, калію чи ще чогось, а якщо не чуєш її голосу, значить, ти – не агроном»…

Бур’янів не варто боятися

«Астарта» рухається не лише в бік точного, а й екологічного землеробства. Спільно з асоціацією «Дунайська соя» та компанією «КЕТ­Україна» на одному з полігонів під Миргородом було закладено експеримент із механічного догляду за посівами сої. Тут ключову роль відіграють не гербіциди, внесені в тій чи іншій фазі розвитку, а ґрунтообробні машини австрійської компанії EINBÖCK, серед яких ротаційні штригелі, роторні культиватори або мотиги (машини для збереження вологи й руйнування ґрунтової кірки), сучасні просапні культиватори або мотиги, які працюють з автоматичною системою ведення по рядках. Функція тракториста зведена нанівець: рівно вести трактор, а культиватор сам знайде рядки та прополе міжряддя, не пошкоджуючи рослин. Тобто процес прополювання відбувається автоматизовано, що дає змогу працювати 24 год. на добу, а тому продуктивність таких культиваторів утричі­вчетверо вища від звичайних.

Ширина смуги поля, на якому проводили експеримент, – 24 м, її розділили навпіл: на одній міжряддя сої обробляли механічними знаряддями, другу залишили без догляду, розповідає менеджер компанії «КЕТ­Україна» Олександр Мірненко. Посіяли 7 травня сівалкою PÖTTINGER TERRASEM, рівно через тиждень, коли соя була у стадії колінця, провели досходове, або сліпе боронування, налаштували штригель EINBÖCK AEROSTAR так, щоб він був максимально ефективний у боротьбі з бур’янами у фазі білої нитки, але водночас не пошкоджував сою. Друге боронування провели 3 червня у фазі двох трійчастих листків, третє – 18 червня. 30 серпня порівняли обидві смуги. Там, де кілька разів пройшовся штригель, нарахували на 1 м² 3­12 бур’янин; там, де догляду не було, – 156­217, причому кількість рослин сої на обох ділянках однакова – 47­50. Це свідчить, що штригель не пошкодив культурні рослини. Що по витратах пального? На одне боронування йде 1,2 л/га, на три – 3,6 л/га, загальна сума – 105 грн/га. Соя була посіяна із міжряддям 25 см, але автори експерименту рекомендують 32­45 см, щоб у пізніші фази її можна було доглянути просапним культиватором і не припуститися дальшої хвилі бур’янів. Голов­ний меседж експерименту: бур’янів не варто боятися, захищатися від них краще механічно, бо гербіцид – це, по­перше, хімія, яка не додає якості продукції та завдає стресу рослині, а по­друге, така технологія куди дорожча від механічної – залежно від можливостей аграрія та схем захисту доводиться витрачати 800­2000 грн/га.

Удар штригелем

EINBÖCK AEROSTAR – класичний австрійський штригель, його ще називають легкою пружинною бороною, продовжує свою розповідь Олександр Мірненко. В Україні нерідко плутають легку пружинну борону зі звичайною, в якої зуб товщий, розташований на більшій відстані один від одного й дещо іншої форми, основне призначення – ранньовесняне закриття вологи, а в штригеля – догляд за культурними рослинами. В нього вже інша форма зубів, вони стоять густіше (2,5 см), що дає змогу ефективно знищувати бур’ян у фазі білої нитки, при цьому не пошкоджуючи культурну рослину. Зуби вибираються залежно від культури та системи землеробства, тобто комплектація може бути різною. Ось у цьому встановлено стандартний варіант із механічним регулюванням агресивності роботи, може бути п’ять положень залежно від агрофону. Австрійці довго експериментували із цим робочим органом: був зуб подвійний, зафіксований у трубі, оцинкований, проте прижився звичайний зуб завдовжки 490 мм, завтовшки 7 мм. Цей варіант виявився найвдалішим і вже понад 10 років не змінюється – виготовлений із високо­якісної сталі, не ламається на важких ґрунтах, рухається не лише угору­вниз, а й ліворуч­праворуч, завдяки цьому утворюється дуже цінний ефект вібрації, термін служби на 12­метровому штригелі може становити 8­10 тис. га. Ширина захвату представленої моделі (12 м) розрахована на тягу, яку може забезпечити трактор потужністю 82­100 к. с., хоча можуть бути варіанти від 1,5 до 15 м. У складеному положенні ширина становить 3 м, що дає змогу без проблем пересуватися автошляхами. Швидкість роботи обирається залежно від ґрунту та фази рослини й може становити 2­12 км/год. Агрегат слід налаштувати так, щоб працював максимально агресивно до бур’яну та максимально тендітно до культурної рослини. Якщо інженер зробив усе правильно, то верхній поріг пошкодження культурної рослини становитиме не більше як 1,5%, при цьому ефективність боротьби з бур’яном у фазі білої нитки за один прохід – близько 75%, тоді як у ротаційних мотиг або роторних культиваторів – лише 20­25%. Якщо на початкових стадіях обробітку застосовується штригель, то для дальших в арсеналі компанії є просапний культиватор Chopstar 25­59, аналог радянського КРН. Він може працювати в міжряддях від 20 до 90 см, агрегат оснащується двома системами підкермування, його можна дообладнати різними робочими органами як у зоні міжряддя, так і в зоні рядка.

Привіт із Бразилії

Проте йдемо далі вздовж параду техніки, яку можна використовувати під час вирощування сої. Якщо «Астарта» та інші великі компанії обробляють насіння на своїх заводах, то господарства меншого масштабу можуть узяти на озброєння такі машини як Reboke 12000 TSI або її менший варіант із наполовину меншим бункером. Звісно, Бразилія, де народилася ця машина, могла би придбати подібний апарат у США чи Європі, але щось її змушує розробляти власні сільськогосподарські машини. За цю впертість і цілеспрямованість вона винагороджена визнанням серед аграріїв усіх континентів. Чом не приклад для всіх аграрних країн, зокрема й України? Так от, конструктори Reboke подбали про те, щоб цей агрегат був простим в експ­луатації та міг ефективно поєднувати два завдання: протруювати насіння та завантажувати його у сівалку, підвищуючи продуктивність і рентабельність сівби. Reboke 12000 TSI оснащено стрічковим транспортером із поперечними перегородками та гофробортами. Така система відчутно знижує ймовірність механічного пошкодження насіння в процесі його подачі з бункера до сівалки. Бункер машини оснащено системою, яка змішує у вивантажувальному шнеці графіт із насінням для досягнення рівномірнішого висівання та зменшення втрат. Графіт подається з допомогою шестерні із неіржавної сталі, що запобігає утворенню грудок. Окрім того, бункер розділено на три пластикові баки по 35 л кожний. Його обладнано термоізоляцією, яка подовжує життя бактеріям. Електронний блок управління дає змогу регулювати норми витрат продуктів для обробки насіння, калібрувати його, вмикати й вимикати систему.

Ще більший подив викликає бразильський самохідний обприскувач JACTO, який за характеристиками перевершує деяких своїх американських братів. Головний технолог сервісу компанії Carefield Олександр Барчишин порівнює його з обприскувачем John Deere 4030. В останнього кліренс регулюється максимально до 1,52, в JACTO – до 1,85 см. Проте для сої такої висоти достатньо. В обох ширина захвату – 30 м. Однак якщо в «американця» штанги можуть вимикатися посекційно, то в «бразильця» – пофорсунково, завдяки цьому робочої рідини витрачається на 6% менше, ніж у конкурента. Річ у тім, що у «Джона» штанга вимикається тоді, коли вона заходить на 80% обробленої площі. JACTO має захисні кожухи на колесах, що допомагає прокладати технологічні колії, не травмуючи рослини, та захищає гідродвигуни. Баки для робочої рідини однакової ємності – 3 м³. У «Джона» зафіксована залежність норми виливу від швидкості, а тому на розворотах вона може змінюватися. Обидва обладнані автопілотами та системами паралельного водіння, а тому на 90% можуть працювати без участі механізатора.

Польовий міксер

Проте обом цим машинам або подібним, не обійтися без пристрою, який розробила компанія Carefield. Це змішувальний вузол Квантофіл­М, який має п’ять баків для препаратів, міксер ємністю 800 л, де компонуються розчини. До їх складу можуть входити, окрім засобів захисту, мікродобрива, сухі препарати, завдяки чому можливо водночас готувати п’яти­ком­по­нентну бакову суміш, продуктивність – 9 кубів за 22 хв., перезаправляння обприскувача триває 3­5 хв. Після подачі кожного препарату він сам себе автоматично промиває, завжди готовий до роботи, пересувається на платформі автомобільного причепа. За підвезення робочого розчину в радіусі 5­6 км обприскувач взагалі не простоює. За такої системи добовий виробіток обприскувача становить не менше 1500 га.

Сівалок для сівби сої багато, однак господарі Дня поля виокремили з довгого ряду дві: Great Plains MTA1007­907 та Amazone Cirrus 6003­2. Перша відома українським аграріям ще з 2012 р. як MTA­3510. Вдосконалення полягало у збільшенні діаметра завантажувального шнека, щоб зменшити час на підготовку агрегату до сівби – зробили сівалку тяжчою, аби могла працювати в жорсткіших умовах і навіть «по нулю». Особливість усіх Great Plains у тому, що тут переносять основну масу не на сошник, а на турбоніж – притискне зусилля може сягати до 250 кг. Завдяки цьому не перевантажуються підшипники сошників. Усе, що було раніше опційним, увійшло до стандартної комплектації. Висівні апарати тепер котушкові й швидко знімаються, коли потрібно перейти на іншу культуру. Якщо зараз міжряддя виставлені на 15 см, можна пройтися по кругу, через один сошник закрити заслінки й сіяти сою з міжряддям 30 см – це робиться швидко, пояснює консультант компанії Віталій Хіврич.

Сівалка Amazone Cirrus 6003­2 – так само надійний, давно випробуваний апарат. Несна рама, бункер для завантаження посівного матеріалу ємністю 4000 л, пневматична система дозування та розподілу для різних видів насіння з нормою висіву від 2 до 400 кг/га, гідравлічне складання в транспортне положення (ширина 3 м), передпосівний обробіток з допомогою двох рядів зубчастих дисків – це основні риси портрету цієї сівалки. Принцип «спершу ущільнити, а опісля висівати» дає змогу сіяти рівномірно, на оптимальну глибину…

Не ГМ­соя після цього заходу може записати у свій актив маленьку перемогу локального значення. Проте велика перемога складається саме з таких…